В останній чверті XIX століття низка чудових урожаїв, мир і вільна торгівля зробили німецьке вино одним із найзатребуваніших у Європі та Америці. Багато торговців, які вивозили його за кордон, були євреями: сини Германа Зіхеля в Майнці, Лео Левітта з Рюдесгайма, Юліус Лангенбах у Вормсі, Зіґмунд Льоб у Трирі.
Їхня сила була в торгівлі, а не в землі: тривалий купецький досвід, родинні зв'язки через кордони й покупці серед знаті та емігрантських громад, яким було потрібне німецьке вино. Майнцська фірма H. Sichel Söhne 1923 року випустила Blue Nun, лібфраумільх, що став однією з найвідоміших німецьких винних марок у світі.
Їхнє становище оспорювали задовго до 1933 року: історики простежують кампанії проти єврейських виноторговців у Центральній Європі ще з десятиліть перед Першою світовою війною. Після 1933 року бойкоти відрізали фірми від покупців. Родинна фірма Hermann Levy з Ландау в Пфальці, що торгувала гуртом лібфраумільхом і рислінгом, втратила клієнтів і після погрому в листопаді 1938 року була продана з великим збитком.
Мережі, побудовані цими торговцями, загинули разом із ними. Для тих, хто працює з німецьким вином сьогодні, це частина історії за іменами на старих етикетках: багато експортних шляхів для рейнського й мозельського вина проклали саме ці фірми.
ДаліЧому в кошерному вині важливо, хто до нього торкається