Айзенштадт, сьогодні столиця Бургенланду, був резиденцією князів Естергазі та головною із Семи громад, Шева кегілот. Євреї жили тут під захистом князів із XVII століття; після вигнання 1671 року вони 1675-го знову оселилися в новому кварталі на князівських землях, а привілей 1690 року дав громаді самоврядування в обмін на щорічні податки.
Із 1780-х років родина Вольф першою почала продавати кошерне вино Айзенштадта в краї, де власного вина не було. Фірма, пізніше відома як Leopold Wolf's Söhne, пов'язувала вина Західної Угорщини з Віднем і вивозила їх до Богемії, Моравії, Сілезії, Південної Німеччини та Російської Польщі, ставши найбільшим підприємством такого роду в габсбурзьких землях.
1901 року справу перейняли Шандор Вольф і його брат. Погреби тягнулися під кількома будинками міста й вміщували понад тисячу бочок. Вольф був також колекціонером: його приватний музей археології, мистецтва та єврейської спадщини став основою Земельного музею Бургенланду, і будинок Вольфа досі входить до нього.
1938 року, одразу після аншлюсу, євреїв Бургенланду вигнали, і близько 250 років громадської автономії скінчилися. Вольфа заарештувало гестапо, змусило віддати майно й колекцію, і він утік через Італію до Хайфи, де помер 1946 року. У листі 1945 року він писав, що його 150-річну фірму знищено. Із 441 єврея Айзенштадта війну пережили 245.
Ця історія показує, що було потрібно кошерній винній торгівлі задовго до сучасної сертифікації: надійне джерело вина, зробленого під єврейським наглядом, і покупці там, де власних виноградників немає. Обидві умови й досі визначають економіку кошерного циклу.
ДаліВино для обрядів і сухий закон у США