Загальнонаціональний сухий закон у США набув чинності 1920 року. Розділ 6 закону Волстеда робив виняток для вина «для таїнств або подібних релігійних обрядів», і за дозволами уповноважені рабини, пастори та священники могли розподіляти його серед громади. Члени громади могли купувати в уповноважених торговців до десяти галонів на рік.
Виняток швидко став шпариною в законі. Рабини подавали чиновникам списки членів громади, щоб отримати дозволи, а в деяких штатах для визнання рабином вистачало петиції з десятьма підписами. Вигадані громади збирали за міськими довідниками й телефонними книгами; 1922 року газета в Сан-Франциско писала про вино, видане ірландцям, шведам і грекам під прізвищами на кшталт Гольдштейн і Левінський.
Обсяги говорять самі за себе. До 1924 року країною розподілялося майже дев'ять мільйонів галонів обрядового вина, приблизно галон на кожного єврейського чоловіка, жінку й дитину, а в Нью-Йорку видача з 1922 по 1925 рік зросла втричі. Реформістський рабинат ухвалив, що виноградний сік допустимий замість вина для всіх релігійних потреб.
1926 року новий очільник відомства із сухого закону генерал Лінкольн Ендрюс закрив винні крамниці, анулював видані дозволи й зобов'язав рабинів з'являтися особисто; за кілька років видача впала нижче 400 000 галонів. Коли сухий закон скасували 1933 року, виробники, які й далі постачали обрядове вино, були готові до зростання, і солодкий стиль із винограду конкорд на десятиліття визначив американське кошерне вино.
ДаліЄврейські виноторговці Німеччини до 1933 року